І ось настав той день, з нетерпінням якого чекали всі жителі – День Пафосу. Свято було започатковане-архітектором, міністром Віолем Цепешом у 2097 у день відкриття Сферичної Площі, найграндіознішої і наймаштабнішої споруди міста. Святкують цей день з більшим розмахом як Хануку чи Новий Рік, і чекають також, з більшим азартом. Коли ж ще ти зможеш танцювати добу, пообійматися з незнайомими людьми, натягнути на себе круті шмотки, і стати тим ким ти не є. Пір’я, глазур, грязні думки, зґвалтовані в стані алкогольного сп’яніння дівчатка, наркотики. Звичайні речі для сьогоднішнього дня.
В крові бурлив алкоголь. В центрі площі вісів плакат : «50 років з дня започаткування ДНЯ пафосу» Вже вміру випивші жителі почали вдавати з себе орангутангів і слонів, при цьому якось дивно вигукуючи.
Ведучий мурмотів у мікрофон, і давав його усім, хто бажав слова. В основному площею лунали вигуки на кшталт : «За День Пафосу. - Найкращий день у році! - Щоб було у нас завжди все так само класно і пафосно, як зараз…»
Та ось цей потік нелогічний і абсурдних думок перервав сивенький дідусь із сірими зморшкуватими очима, які дивилися з докором. Сферична площа переливалася в останніх блискітках сонця. На якусь секунду в очах старого пролинуло захоплення, та це було лише секундно. Він здався знайомим, десь вже бачили ці сірі жваві оченята. Та п’яній публіці сам Гіййом де Боплан зараз здався б другом з риболовлі,з яким розпивали минулого місяця. Отож ті у кого залишилися хоч якісь краплини розуму, відразу їх відкинули. Старого – не знають.
- Схаменіться, монстри! Оберніться навколо, що з вас сталося? В кого ви перетворилися? Поклоняєтеся будівлі і святкуєте пафос? Ви тупі, нікому вже не потрібні, бездушні предмети. Ви скоро, зовсім скоро зникнете, так і не зрозумівши суті. Ваше маленьке, злякане «я» вже ховається лише у ваших дитячих спогадах, куди ще не дібрався весь ваш цей Пафос. Ви чужі від істини,далекі від світу. Чужинці у вас. Маски, ось що тепер головне. – публіка спочатку шоковано наглядала, потім же ж почала скандувати. Навіть розташовані ексцентрично будинки і ті дивилися з презирством. – Заберіть старого! Хай не псує свято! Геть, хрища!
- Добре, добре я піду, але колись ви все таки зрозумієте, - з цими словами він почав спускатися сходами. – Дурні, сліпі,чужі не розуміють, я здійснив помилку, тоді – він хотів сказати ще щось, та не побачивши перегородку спотикнувся і впав. Публіка зайнялася голосним сміхом –Так йому і треба, - кричали діти з центру натовпу .
Лиш після того, як він не приходив в себе хвилин так 20, міліціонер,якому було абсолютно пофіг на старого, і який сам хотів би розпивати на цій площі, викликав швидку. З неї вийшли два мед брати амбали, байдужо вкинувши старого в карету, не перевіривши навіть пульсу, поїхали далі.
Випивка знову лилася рікою. Через годину натовп взагалі забув цей інцидент.
Та вони згадають. Згадають очі, дзвінкий голос, коли на перших шпальтах газет буде чорним по білому писати : «Вчора, на Сферичній площі помер від сердечного припадку Віоць Цепеш, найвизначніший архітектор і міністр. Людина,яка 50 років тому започаткувала День Пафосу.»
Він зрозумів, хто такі чужі, але було вже пізно, він сам їх створив, тепер же ж не залишилося нічого, тільки чужі!
