Ясу - перше слово яке
вивчила по прильоту до Греції, і яке означає наш банальний «Привіт» - тільки у нашому, букв буде поменше.
Цікаво те, що Ясу тут(чи то вже там, бо вчора повернулася до Німеччини)
вживається і замість привіт, і замість бувай, таке собі – ПриБувай, яке має ще
й множину – Ясас. Потім за тиждень, я
вивчила ще багато необхідних слів, таких як – не, охі, ямас, калімера, і так
далі, в тому ж напрямку. Ну але сьогодні, не про свої мовні здобутки буду
говорити, а про саму Грецію, в якій пощастило поніжитися на сонечку і спекти
собі ніс, під час того, як в Україні була нульова температура.
Греція завжди
мене, як археолога-невдаху, вабила своєю історією, культурою, традиціями. Як
вже я знаю зараз, краще б вабила вона мене своєю випічкою( якої до речі, просто
нечисленна кількість у кожному магазині), солодощами і гранатами на деревах(
які для мене, яка бачила ті гранати лише на базарі, за 20 гривень кілограм і то
в жахливо зморщеному стані, стали другою Америкою. «А їх що, і їсти навіть
можна? І я не отравлюся? Оо». Так що,
моє застереження усім, хто захоче поїхати до Греції на вакації, по приїзду з,
на ваги з тиждень краще не ставати.
Найбільший
позитив, отримала все ж таки від моря, холодного (бо квітень) але прозорого як
скло, навіть на глибині 10 метрів (думаю туристи, яких очікують вже в травні,
швиденько виправлять цю ситуацію). Шматок моря я собі все ж привезла, а то і не один, а штук так з десять камінців різної
дивної форми й кольору знайдених на пляжі. Думаю це виглядало як мінімум дивно
зі сторони: в квітні місяці, по коліна у воді, вибираючи з моря камінці й
оцінюючи їх на предмет історичної цінності (золоте руно я шукала,чи то може Посейдона
Грецького, або як мінімум уламок амфори), нічого ціннішого, ніж рожевий камінь
з величезною діркою не знайшлося. Вирішила що зроблю собі з того брелок, чим
тобі не артефакт? Хоча Дашка просила замість камінців привезти їй гарячого
мачо-мена, якого я, така погана, не привезла! Не тому, що не хотіла, а тому-що
не було! Місто, де я вакаціювала, знаходилося на березі моря, а як відомо, не в
сезон, там мертві душі балом правлять. На ціле місто, один відкритий магазин,
два ресторани, і пекарня, купа ящірок, бджіл, і сміття кількамісячної давності.
А ще, у
будь-якому поважаючому себе селі/місті/провінції буде магазин( а то і 5) з
концептуальною назвою «Мєха, Шуби». Так що, кому треба обновити гардероб –
сміливо собі квиточкі на Грецію замовляйте. Щодня проїжаючи біля тих магазинів,
я собі уявляла, що то напевно відпочиваючі влітку «рускіє» туристи мерзнуть в
40 градусну жару, а мєха і шуби їм замість спальних мішків, або палаток, або
взагалі собі будиночки будують там, юрти називаються.
І хоча ні в
Грецький музей, ні на Афон, який щодня можна було бачити з балкону (якщо хмарок
не було) я не потрапила – «Бо дівчат, а ще й іноземок туди не пускають, навіть
для греків треба дозвіл» - зато духовно
наблизитися до грецької культури я змогла (гуглила щовечора про малу Халкіду).
А ще грецька музика, яку слухали 24 години на добу, постійно риба на вечерю( я
риби до Греції не їла практично) і
дружні вивіски російською «прадайоцца» і «услугі турустічєскай фірми» зробили
своє діло – а саме, назавжди закохали мене у країну міфів, Арістотеля та
оливкової олії.
