вівторок, 28 червня 2011 р.

Безумні


Безумний джаз ми грали серед поля,
Дико сміялися ми вкотре від нудьги,
Ми падали, і з того всього горя
Не розуміли усієї простоти.

Завтра ми знову прокинемося зранку,
Повторимо старий мотив,
Заваримо задуже міцну каву
І знову будемо кудись іти.

Потоки мас злилися воєдино,
Вже втратили усе, що лиш могли,
Намалювали веселку ми зарано,
Той дощ серця  мені й тобі не оживив.

вівторок, 7 червня 2011 р.

Більше не буде Так Як вчора

Більше не буде так як вчора,
Не слухалося серце отих передчувань.
Більше не буде так як вчора
Ми з тобою знову заручники чужих бажань.

Вчора пройшло, а завтра - буде завтра
Вчора пройшло, від нас залишились лиш сни
Вчора пройшло і п’яна від нещастя
Я знову боса ходитиму по склі.

Більше не буде так як вчора
Не обернулися тоді ,в останнє, ми...
Більше не буде так як вчора
Напевне це й було
прощання назавжди.

пʼятниця, 3 червня 2011 р.

«День» у контексті новітньої історії України

«Займатися історією  - це не забавка чи безвідповідальна гра. Займатися історією вже означає знати, що ти прагнеш до чогось неможливого, та все ж необхідного і надзвичайно важливого. Займатися історією означає занурюватися в хаос, та все ж берегти віру в порядок та смисл. Це дуже серйозне завдання і навіть, можливо, трагічне». 
                                                                                                 Герман Гессе ( «Гра в бісер»)
Будівничими держави, виходячи зі своїх морально-концептуальних засад, ми  завжди вважаємо політиків, депутатів та науковців – так звану «еліту». Насправді ж цими будівничими є не окремі особи, а цілий народ. Не «недолугий етнос», як писала  у нещодавно виданій книзі «Записки українського самашедшого» Ліна Костенко, а свідома нація, що ідентифікує себе українцями. Та як ця нація буде знати, як саме будувати омріяну незалежну країну, якщо не володітиме інформацією?
Сучасний світ здвигнутий на новинках, нанотехнологіях, очікуванні кінця світу, беззмістовних серіалах  та новинах. Сьогодні людину, яка відреклася від свіжих надходжень інформаційних харчів  і знаходиться у якомусь своєму вакуумному безінформаційному просторі, знайти буде важко. Одні щоденно слідкують за розгортанням політичних баталій, інші - за роллю і значенням України на світовій арені, третіх цікавить мода, спорт, здоров’я, мистецтво. Інше питання - що з того  інформаційного масиву, який щоденно надходить з екранів телевізорів, сторінок газет та журналів, можна дійсно вважати об’єктивними свідченнями про події; що з усієї тієї кучугури можна буде в майбутньому записати у підручнику з історії України; як наші наступники будуть обертатися назад, дивлячись на нашу добу, людей, які одночасно жили у двох тисячоліття, робити власні висновки, осуджуючи чи підтримуючи дії своїх попередників - від нас залежить те, яку спадщину вони отримають!
Нині в моді перекручувати факти, надавати їм абсолютно неумісного потаємного змісту, висувати нові гіпотези. Ми не сидимо на уроці фізики, не говоримо про закон Мерви, але з кожним днем все глибше розуміємо: придумувати неіснуюче -  це не вихід  із ситуації  і навіть не втеча від реальності, а безглузде пропагування невідомих істин.
Один політ метелика може змінити світ, один крок може завести в ущелину, один голос – змінити історію світу. Газета «День» - та сила , що спонукає цей світ змінюватися кожного дня. Без  встановлених канонів, благоговіння перед псевдоістинами, поклонами перед не завжди правдиво обраними лідерами, вона висвітлює всі сфери людського життя. Вона стоїть на декілька століть вперед  від тих заангажованих газет, для яких основною метою є отримання сенсації, важливої чи не важливої, правдивої чи не дуже. Інколи, читаючи подібного роду видання, мимоволі з’являється думка, що навіть у екстремальній ситуації, коли людина стоятиме на даху палаючого будинку, вони будуть брати інтерв’ю.
Сьогодні, ми творимо історію кожним своїм кроком, падінням і злетом, а газета «День» є нашим невід’ємним супутником у цьому.