Розбита ваза, ми знали - не на щастя!
Зівявші квіти віддали красу,
А ми з тобою горді і пропащі,
Стояли там німії наяву.
Облиш те скло, залиш хоч щось на спогад,
Вже не кажу про тепле "Прощавай",
І забирайся геть з мого порога,
З собою разом й думи забирай!
Я спакувала уже все в дорогу,
Запакувала навіть почуття,
Нехай вже інша, в іншого порогу,
Повірить в театральні каяття.
