І серця стук у мікрофон,
І знову той пустий вагон
Де поховали ми надію
Під червоним обтягнутим сидінням.
І потяг, що на крилах мчиться,
Як ось-та криївка-теплиця -
Останній прихисток для нас,
Де б стали ми щасливі враз.
Про потяг той ми лише мрієм,
В серцях думки з тобою грієм.
Нежданно зівалися ми вниз
Такий-собі "земний каприз".
Нас опустили до землі,
Давно вже погасли ліхтарі
на вулицях де ми дивились сни
У обіймах чиєїсь холодної весни...
Немає коментарів:
Дописати коментар