Ясу - Привіт

       Ясу -  перше слово яке вивчила по прильоту до Греції, і яке означає наш банальний «Привіт» - тільки у нашому, букв буде поменше. Цікаво те, що Ясу тут(чи то вже там, бо вчора повернулася до Німеччини) вживається і замість привіт, і замість бувай, таке собі – ПриБувай, яке має ще й множину – Ясас. Потім  за тиждень, я вивчила ще багато необхідних слів, таких як – не, охі, ямас, калімера, і так далі, в тому ж напрямку. Ну але сьогодні, не про свої мовні здобутки буду говорити, а про саму Грецію, в якій пощастило поніжитися на сонечку і спекти собі ніс, під час того, як в Україні була нульова температура.

     Греція завжди мене, як археолога-невдаху, вабила своєю історією, культурою, традиціями. Як вже я знаю зараз, краще б вабила вона мене своєю випічкою( якої до речі, просто нечисленна кількість у кожному магазині), солодощами і гранатами на деревах( які для мене, яка бачила ті гранати лише на базарі, за 20 гривень кілограм і то в жахливо зморщеному стані, стали другою Америкою. «А їх що, і їсти навіть можна? І я  не отравлюся? Оо». Так що, моє застереження усім, хто захоче поїхати до Греції на вакації, по приїзду з, на ваги з тиждень краще не ставати.

      Найбільший позитив, отримала все ж таки від моря, холодного (бо квітень) але прозорого як скло, навіть на глибині 10 метрів (думаю туристи, яких очікують вже в травні, швиденько виправлять цю ситуацію). Шматок моря я собі все ж привезла, а то і  не один, а штук так з десять камінців різної дивної форми й кольору знайдених на пляжі. Думаю це виглядало як мінімум дивно зі сторони: в квітні місяці, по коліна у воді, вибираючи з моря камінці й оцінюючи їх на предмет історичної цінності (золоте руно я шукала,чи то може Посейдона Грецького, або як мінімум уламок амфори), нічого ціннішого, ніж рожевий камінь з величезною діркою не знайшлося. Вирішила що зроблю собі з того брелок, чим тобі не артефакт? Хоча Дашка просила замість камінців привезти їй гарячого мачо-мена, якого я, така погана, не привезла! Не тому, що не хотіла, а тому-що не було! Місто, де я вакаціювала, знаходилося на березі моря, а як відомо, не в сезон, там мертві душі балом правлять. На ціле місто, один відкритий магазин, два ресторани, і пекарня, купа ящірок, бджіл, і сміття кількамісячної давності.

       А ще, у будь-якому поважаючому себе селі/місті/провінції буде магазин( а то і 5) з концептуальною назвою «Мєха, Шуби». Так що, кому треба обновити гардероб – сміливо собі квиточкі на Грецію замовляйте. Щодня проїжаючи біля тих магазинів, я собі уявляла, що то напевно відпочиваючі влітку «рускіє» туристи мерзнуть в 40 градусну жару, а мєха і шуби їм замість спальних мішків, або палаток, або взагалі собі будиночки будують там, юрти називаються.

       І хоча ні в Грецький музей, ні на Афон, який щодня можна було бачити з балкону (якщо хмарок не було) я не потрапила – «Бо дівчат, а ще й іноземок туди не пускають, навіть для греків треба дозвіл» -  зато духовно наблизитися до грецької культури я змогла (гуглила щовечора про малу Халкіду). А ще грецька музика, яку слухали 24 години на добу, постійно риба на вечерю( я риби до Греції не їла практично)  і дружні вивіски російською «прадайоцца» і «услугі турустічєскай фірми» зробили своє діло – а саме, назавжди закохали мене у країну міфів, Арістотеля та оливкової олії.