Зляканий погляд блукає по повному залу, вдивляючись в обличчя, шукаючи знайоме. Та їх нема: вчора були одні, сьогодні другі, завтра будуть треті. Вони так просто й без емоційно проходять крізь твоє життя, пам’ятаючи не тебе, а твою маску. Сьогодні ти був сумним клоуном, завтра будеш усміхненим героєм.
Через роки ти знову вийдеш на цю сцену, без маски, як ти будеш гадати, а вони, вони просто тебе не впізнають, не приймуть, проженуть, бо ти – ніхто.
Трішки безумний двірник, по фіналі п’єси, змітає з підлоги всі зірвані маски. Він єдиний залишається справжнім у цім аншлазі подій, людей, почуттів.Його також ніхто не знає :він не цікавий, «безликий». Так,він не пустий: він любить класику й науку, музику й живопис, але для них, людей які дивляться наобличчя, він – ніхто.
Що стане зі світом? Що стане з тобою коли впаде остання маска? Чи будемо ще МИ? А що, взагалі ми знаємо про те, скільки в нас масок і що під останньою?
мддааа є над чим подумати!!!
ВідповістиВидалити